Доповідь Андрущенко В.І. на тему «Проблема навчання обдарованих дітей»

У сучасному житті особливої актуальністі набуває проблема усвідомлення відповідальності дорослих перед дітьми. Конвенція про права дитини передбачає гарантію свободи і гідності дітей, створення умов, при яких вони можуть відбутися як особи. Держава повинна поважати право дитини на збереження своєї індивідуальності, дорослі зобов'язані керувати дитиною з метою розвитку його здібностей.

    У зв'язку з цим вдосконалення системи освіти вимагає упровадження в практику загальноосвітніх установ комплексу заходів, направлених на своєчасне забезпечення кожній дитині адекватних умов для його розвитку, формування повноцінної особи, отримання освіти.

    Під індивідуально-диференційованим навчанням ми розуміємо таке навчання, основна мета якого полягає в розвитку дитини як особливої, одиничної істоти, представника роду людського, носія своєрідних індивідуальних рис, що відрізняють його від інших.

   
Основною метою диференційованого навчання є створення найкомфортніших умов для ефективного навчання особи, забезпечуючих їй досягнення такого рівня освоєння матеріалу, який відповідає її пізнавальним можливостям.

    Проблема навчання і виховання обдарованих дітей придбала особливе значення на порозі ХХI століття. Помітне прискорення в політичному і інтелектуальному осмисленні соціальних, технічних, економічних і культурних феноменів, характерних для глобалізації, викликало необхідність створення системи підтримки і захисту інтересів обдарованих учнів, змінило погляд на підходи до навчання обдарованої молоді.

    Сьогодні проблема навчання обдарованих дітей пов'язана з новими умовами і вимогами швидко змінного світу, що породив ідею організації цілеспрямованого утворення людей, що мають яскраво виражені здібності в тій або іншій області знань.

   Виявлення, навчання і підтримка обдарованих дітей в даний час в багатьох країнах здійснюються за рахунок спеціально розроблених державних програм. Для визначення здібностей і обдарованості використовуються спеціальні методики. Довгі роки інтелект розглядали як головний показник обдарованості. В даний час позначилися дві основні тенденції в дослідженні дитячої обдарованості: все більшу увагу привертають так звані "неінтелектуальні" чинники інтелекту (тобто значення тих або інших якостей особи для розвитку здібностей), і посилюється інтерес до природних передумов інтелекту.

   Проблема успадкованості здібностей і обдарованості (їх завдатків) дуже складна, і не завжди спадковий потенціал служить гарантією майбутній творчій продуктивності. У якому ступені творчі імпульси перетворяться на творчу індивідуальність, багато в чому залежить від впливу навколишніх обдарованих дітей, дорослих. Іноді обдаровані діти не показують високих досягнень через відсутність інтенсивної і постійної педагогічної підтримки.

   Думка про те, що обдаровані діти здатні самі вирішувати важкі ситуації, особливо шкідлива в період інтенсивного формування особи (вік від 2 до 7 років). Час надходження в школу, період отроцтва і т.д., коли особливо яскраво можливі прояви законів нерівномірності індивідуального розвитку, можуть виявитися періодами найбільших стресів для обдарованих дітей. Особливу проблему представляє поєднання обдарованості з ранніми проявами у дітей психічної патології, зокрема спадково обумовленої.

  Одним з важливих напрямів діяльності вчителя в загальноосвітній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності, характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам'ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю та ін. їм притаманна неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнів, а не стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість.

Завдяки особливостям поведінки, умінню абстрагувати, ставити цікаві запитання, робити висновки, обдаровані учні привертають до себе увагу.

Науковцями виділено такі характерні особливості обдарованих дітей:

мають добру пам’ять, добре розвинуте абстрактне мислення;

як правило, дуже активні й завжди чимось зайняті;

ставлять високі вимоги до себе, боляче сприймають суспільну несправедливість, у них гостро розвинуте почуття справедливості;

наполегливі в досягненні результату в галузі, яка їх цікавить; для них характерний творчий пошук;

хочуть навчатися і досягають у навчанні успіхів, що дає їм задоволення;

завдяки численним умінням здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю;

уміють фантазувати, критично оцінювати навколишню дійсність і прагнуть зрозуміти суть речей і явищ;

ставлять багато запитань і зацікавленні в позитивних відповідях на них;

урок для них дуже цікавий тоді, коли використовують дослідницький метод;

виявляють інтерес до читання, мають великий словниковий запас;

із задоволенням виконують складні й довготривалі завдання;

завдяки частому звертанню до засобів масової інформації, уміють швидко виділяти най значущі відомості, самостійно знайти важливі джерела інформації;

ставлять перед собою завдання, виконання яких потребує багато часу;

їм притаманне почуття гумору, вони життєрадісні;

у них перебільшене почуття страху, емоційна залежність.

Виділяють три категорії обдарованих дітей:

учні з ранньою розумовою реалізацією;

учні з прискореним розумовим розвитком;

учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.

    Учні з ранньою розумовою реалізацією – це учні, у яких за звичайного рівня інтелекту спостерігається особливий інтерес до якогось окремого навчального предмета. Такий учень захоплюється математикою, фізикою, біологією чи мовою, літературою, історією, значно випереджаючи ровесників легкістю засвоєння специфіки матеріалу. Уроки з інших предметів можуть його обтяжувати.

Учні з прискореним розумовим розвитком – це учні, які за однакових умов різко виділяються високим рівнем інтелекту, особливо вони бувають помітні в молодших класах. Прискорений розвиток інтелекту завжди пов’язаний з великою розумовою активністю та пізнавальною потребою.

    Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей не виділяються розумовими особливостями, не випереджають ровесників у загальному розвитку інтелекту та не виявляють яскравих успіхів з того чи іншого навчального предмета, але вирізняються особливими якостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам’ять на які-небудь об’єкти, багатство уяви або здатність до спостереження).

       Розрізняють шість царин обдарованості дітей:

Інтелектуальна царина. Обдарована дитина вирізняється доброю пам’яттю, жвавим мисленням, допитливістю, добре розв’язує різні задачі, зв’язно викладає свої думки, може мати здібності до практичного застосування знань.

2. Царина академічних досягнень. Це успіхи з читання, математики, природознавства та інших навчальних предметів.

3. Творчість (креативність). Дитина дуже допитлива, виявляє незалежність і оригінальність мислення, висловлює оригінальні ідеї.

4. Спілкування. Добре пристосовується до нових ситуацій, легко спілкується з дорослими та дітьми, виявляє лідерство в іграх і заняттях з дітьми, ініціативна, бере на себе відповідальність за свої дії.

5. Царина художньої діяльності. Дитина виявляє великий інтерес до інформації, захоплюється художніми заняттями, її вирізняються оригінальністю. Виявляє інтерес до музики, легко відтворює мелодію. Із задоволенням співає, намагається створювати музику.

6. Рухова царина. Точна моторика, чітко зорово-моторна координація, широкий діапазон рухів, добре володіє тілом, високий рівень розвитку основних рухових навичок.

Методи навчання обдарованих дітей мають відповідати:

своїм основним завданням – наданню допомоги обдарованим учням в отриманні знань;

рівню інтелектуального та соціального розвитку дитини, різним вимогам і можливостям, аби виявляти здібності дитини.

Удосконалення навчально-виховного процесу з обдарованими дітьми вимагає ґрунтовних, міцних знань. Озброїти їх практичним розумінням основ наук допомагає періодичність проведення олімпіад з основ наук, конкурсів, КВК, турнірів, вікторин, змагань, ігор, семінарів.

   У роботі з обдарованими дітьми педагогам слід дотримуватися ряду рекомендацій:

учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми;

учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї.

учитель не повинен робити з обдарованої дитини “вундеркінда”. Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність – зловмисне прилюдне приниження унікальних можливостей і навіть сарказм з боку вчителя – звичайно, недопустимі.

учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

Науковці пропонують різні підходи до побудови освітнього процесу обдарованих дітей.

    Індивідуально-особистісний базується на тому, що необхідно враховувати не лише індивідуальність учня, а й усю систему стосунків особистості з оточенням; оцінювати вплив цих стосунків на психіку дитини та її індивідуальні можливості.

Дидактичний. Найхарактернішим проявом обдарованості є ті здібності, які вже притаманні певній особистості, нібито раз і назавжди сформовані. Завдання ж учителя – створити таку навчальну ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну чи спортивну). Бажано, щоб ці діти навчалися за спеціальними навчальними індивідуальними програмами або в спеціальних навчальних закладах.

Дидактико-психологічний – пріоритет залишається за дидактикою. Наочним зразком цього підходу є введення в освітній процес психологічної служби, яка має компенсувати труднощі, що виникають у вчителя та учня під час реалізації даної навчальної програми.

    Психодидактичний підхід має психологічний пріоритет у побудові освітянських технологій. В останнє десятиріччя це знайшло відображення в теорії та практиці розвивального навчання, за якого знання, вміння та навички з мети освітнього процесу перетворюють на засіб когнітивного (пізнавального) та особистісного розвитку учнів.

Особливість роботи з обдарованими дітьми полягає у опорі на традиційні, багато разів випробовувані форми, методи й прийоми, але своєрідно поєднані, модифіковані та інтерпретовані, що дали добрі результати в роботі з обдарованими дітьми. Насамперед, необхідно цілеспрямовано поєднувати раціональні та емоційні види діяльності, правильно організовувати самостійну роботу цих учнів, надавати простір їх ініціативі, використовувати самостійну роботу лише практичного і творчого рівнів, завдання мають носити пізнавально-дослідницький характер і мають творче спрямування.

Працюючи з дітьми, у яких розвинене аналітичне мислення, слід надавати перевагу методам, які сприяють розвиткові творчої уяви, у роботі з дітьми з розвиненим глобальним мисленням переважають методи, що розвивають логічні здібності, в дітей “змішаного” типу необхідно розвивати логічне, оригінальне і образне мислення однаковою мірою.

Список використаних джерел:

Богоявленская Д. Б. Психология творческих способностей. – М. : Академия, 2002. – 320 с.

Гнатко М. М. Організація роботи з обдарованими дітьми: психологічні аспекти. – Луцьк. : ВНУ, 1995. – 110 с.

Гнатко М. М. Психологічні передумови роботи з обдарованими дітьми. – Луцьк: ВНУ, 1996. – 196 с.

Денисюк Л. Б., Журіна О. П. Основні принципи роботи з обдарованими дітьми та вправи для розвитку творчих здібностей. – Луцьк: ВНУ, 2002. – 17 с.

Дмитренко Л. Виховання обдарованих дітей / Л. Дмитренко // Палітра педагога. – 2007. – № 2. – С. 13-15.

Федоров М. П. Педагогічні умови підготовки студентів до роботи з обдарованими дітьми / Київський держ. лінгвістичний ун-т. – К., 2000. – 175 с.